Господь поддерживает всех падающих и восставляет всех низверженных.
Псалом 144:14
Узок путь и терниста тропа,
Да и двери не сразу найдешь;
Соскользнув, подвернулась нога,
- Помоги мне!
И снова встаешь.
Помоги мне, Господь! На пути,
Что в небесное царство ведет.
Помоги не стонать, а идти.
Подвигаться вперед и вперед.
Рядом, слева и справа, шоссе,
Там вино, и машины, и смех;
Там престиж, красота и успех,
Только вот принимают не всех.
И обломки ничтожных надежд
На обочинах этих дорог.
То дороги глупцов и невежд,
Говорящих:
- Я сам себе – бог!
Отвергающим славу Христа,
Путь в бессмертье надежно закрыт,
Но все новые рвутся туда,
И не видят, что «красный» горит.
Помоги мне, мой любящий Бог!
Утирая слезу рукавом,
Отвернуться от гладких дорог
И идти этим –
узким путем.
Даже если придется упасть,
Поскользнувшись, опять и опять,
Ты омоешь дорожную грязь
И с любовью поможешь мне встать.
Ты поддержишь в беде,
Ты поддержишь в нужде,
Не оставишь ни в холод, ни в зной
Я иду за Тобой, доверяя Тебе,
Мой любимый Господь,
Пастырь мой.
18.11.05
Сергей Сгибнев,
Новосибирск, Новосибирской обл.
Верующий. Люблю хорошую христианскую и классическую музыку. Люблю говорить о Боге. Люблю жить! сайт автора:Персональный дневник
Прочитано 14084 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
